Сьогодні розвиток дітей з особливими освітніми потребами все більше спирається на нові здобутки науки, на нові напрямки корекційної роботи.
Нейропластичність – це тренд сучасної науки і нейропсихології в цілому. Можливості мозку до нейрогенезу (створення нових нервових клітин) та пластичності самих нейромереж захоплення та недовіру, а вчені продовжують дивувати результатами досліджень.
Хочемо ознайомити Вас із прикладом людини, що змогла змінити своє життя, і допомогла їй в цьому не лише наполегливість, а й нейропластичність – базова характеристика нашого мозку. Барбара Ерроусміт Янг – неймовірно цілеспрямована жінка. Річ у тім, що Барбара від народження мала особливості розвитку: затримку психічного розвитку, порушення опорно-рухового апарату (довша права нога, неможливість випрямити руку), в неї були проблеми з мовленням (порушення роботи центру Брока) та вона мала порушення орієнтації в просторі. Окрім цього в 3 роки Барбара отримала черепно-мозкову травму, і ніхто не пророкував їй довге життя. Для нормального переміщення в просторі нам потрібна добре сформована власна схема тіла. Однак Барбара навіть не могла зрозуміти, де знаходиться її нога чи рука, постійно натикалась на предмети і падала. Але гірше ніж від кінестетичних порушень та порушень ментального планування, вона страждала від неможливості осягнути причинно-наслідкові зв’язки та труднощі засвоєння абстрактних понять. Звісно, в неї також була аграфія та дислексія. Граматика, математика, складні інструкції були їй просто не доступні. Однак дівчина володіла хорошою пам’яттю. Звичайно, через такі порушення в неї страждали емоційна та соціальна сфера, вона не розуміла жартів, протиріч, губилась в часі та контекстах. Але це людина, яка дуже багато досягла в своєму житті. І це був опис лише основних порушень Барбари, не вдаючись в деталі. В дорослому віці, під час навчання, їй пощастило, і викладачі університету, в якому вона навчалась, помітили, як вона добре розуміє невербальні стимули – так дівчина очолила лабораторні практикуми, а потім її навіть взяли в аспірантуру в Інституті досліджень в сфері освіти провінції Онтаріо.
Звісно, їй було складно – статті та роботи вона була змушена читати по 20 разів, аби зрозуміти їх зміст, а також постійно читала додаткову літературу. Однак не всі вірили, в її труднощі, тому що вона знайшла для себе способи навчатись і чудово розбиралась в особливостях дитячого розвитку. Одного разу їй запропонували програму, що побудована на принципі компенсації, але Барбара відмовилась, бо вважала, що це буде складно зробити, дуже довго слідувати та в неї не було вдосталь функцій, на яких можна було побудувати компенсаторні стратегії. Однак вона не здавалась. Це були 1950-роки і ніхто тоді ще не говорив про нейропластичність досить широко. Однак їй порадили почитати роботи Лурії, а згодом дівчина наштовхнулась на дослідження Розенцвейга. Барбара захопилась теорією пластичності мозку. В результаті, вона ізолювала себе від соціуму та почала розробляти вправи для роботи мозку. Першою мішенню нейрокорекції стало встановлення зв’язків між символами. Наприклад, їй треба було визначати час за годинником, що було їй не доступним раніше. Вона підготувала карточки, які ретельно перемішувала щоразу. З одного боку був малюнок годинника, з іншого – правильний час (написаний цифрами). Дівчина витягувала карту, намагалась зрозуміти час, а якщо не виходило – думала і шукала причини відповіді. Довгі, виснажливі, багатогодинні тренування дали своє. Опісля цього Барбара працювала з просторовим мисленням, зоровими порушеннями та розумінням положення тіла.
І їй вдалось розвинути функції до середнього рівня! В 1980 році вона разом з чоловіком відкрила школу Ерроусміт, в якій займалась нейрокорекцією з дітьми. Дітей спочатку довго діагностували, аби точно зрозуміти які «нейро» пошкодження спостерігаються, а потім підбирали індивідуальні плани корекції.
Насправді, ми будемо здивовані, коли зрозуміємо наскільки пластичний наш мозок. Звернімось навіть до історії: Мікеланджело, що творив свої видатні картини у 80, Гете, який у 80 закінчив Фауста, а Леопольд Ранке «Світову історію» – в 91 рік. Це яскраві приклади того, що мозок, який тренують, працює і в 50, і в 80 років. Ісаак Ньютон в 85 не походив на «дряблого старця». Однак історія Барбари Ерроусміт перевертає уявлення і не може не дивувати.
Це історія не про диво. Це історія про біологію, мозок і нейропластичність. Про те, що ви буквально є тим, що ви робите. Ваші нейронні зв’язки, ваші щоденні дії, якими ви підкріплюєте їх – це є ви. І ви можете «продовжити термін дії» вашого мозку за допомогою вправ для мозку, розвиваючи свої нейронні мережі.
Підготувала Козленко Т.В., фахівець (консультант) ІРЦ № 2 Дарницького району м.Києва за матеріалами Київського інституту раціонально-інтуітивної психотерапії "Я"
Comments